В тарифі (податкові документи) Подільського воєводства, за Плоскировим числилося 22 плуга, в поселенні був один православний священик, декілька десятків ремісників, купців та представників інших станів. Належав Плоскирів ротмістру Станіславу Влодеку, майбутньому белзькому воєводі та галицькому старості, який у шлюбі з Ельжбетою Замойською, сестрою канцлера і коронного гетьмана Яна Замойського, мав лише доньку Ядвігу. Чому Плоскирів на початку XV ІІ ст. не перейшов до доньки, а знову повернувся до володінь королівських – не відомо. Польський король Стефан Баторій надав Плоскирову привілей на проведення щорічних ярмарок на Новий Рік, Св.Віта та Різдво, а також щотижневих торгів по вівторках. Саме в цей час, або можливо й раніше, Плоскирів стає містечком. Не виключено, що в ті часи Плоскирову було надано Магдебурзьке право, хоча писемних документів про цей факт не виявлено .

Плоскирів відвідав агент французького короля , фризький дворянин , мандрівник Ульріх фон Вердум. Він у своєму щоденнику зазначив, що стоїть Плоскирів “над низиною серед боліт і широкого озера, яке тягнеться аж до Бугу”. На озері “є чотирикутний острів, на якому, оточений валами й частоколами, стоїть місцевий замок”. Колись, як стверджує Вердум, поселення тягнулося по обидва боки озера й було досить великим, а нині в ньому близько 30 будинків і православна церква. Плоскирів залишався у володінні Замойського й за нього велася суперечка між чоловічими спадкоємцями цієї родини та княгинею Замойською - матір'ю польського короля Михаля Корибута Вишневецького.

Польський король Станіслав Август Понятовський 22 грудня видав Плоскирову привілей на проведення двох щорічних ярмарок на Новий рік та на свято св. Анни. Кожн ий з ярмарк ів трива в по два тижні. У квітні 1775 р. складений “Інвентар Плоскирівського староства”, із якого дізнаємось, що Плоскирів та староство перебували у володінні коронного канцлера Анжея Замойського та його дружини Констанції з Чорторийських. Значна частина населення Плоскирова складалось з євреїв та християн. На ринковій площі знаходилось 36 будинків, включаючи скарбницю та ратушу. Тут проживали найбільш заможні євреї, які займалися торгівлею. В 76 “тильних” будинках проживали євреї-рем і сники, с еред яких були: 14 кравців, 4 пекарі, 2 кантери (служителі синагоги), 2 різники, 2 скляра, швець, кушнір, конвісар, мірошник, воскобійник та пивовар. До того ж у Плоскирові мешкало 55 ремісників-християн, серед яких: 12 ткачів, 19 шевців, 10 кушнірів, а решта – ковалі, бондарі, теслі, рибалки та ін. Нараховувалось 9 будинків урядовців: 1 війта, 2 бурмистрів, 2 лавників, писаря, лісничого, ставничого та возного. Крім того, проживало ще 80 родин, що займались землеробством. Усього в Плоскирові налічувалося 366 димів, що сплачували подимне. Наявність малочисельного складу міського уряду дає можливість стверджувати, що Плоскир ів користувався право м обмеженого самоврядування .

23 квітня Поділля було приєднано до Російської імперії. Плоскирів продовжував залишатися у пожиттевому володінні графині Констанції Замойської.

5 липня утворена Подільська губернія і один з її повітів став називатися Проскурівським із центром у місті Проскурові. Саме в цьому імператорському указі про створення губернії вперше з'являється назва Проскурів. До речі, спеціального указу про перейменування Плоскирова в Проскурів не знайдено і нам тепер залишається лише гадати: чи свідомо, чи помилково в російських документах з'явилась нова назва міста. Деякий час дві назви існували одночасно, але з 1801 року остаточно утвердилася назва Проскурів, яка була співзвучна із словом “проскура” – так українці іменують хлібець, котрий вживається у християнських обрядах.

22 січня вийшов указ “Про герби міст Мінської, Волинської, Брацлавської та Подільської губерній”, згідно якого затверджено Герб м. Проскурова: ” У верхній частині щита герб Подільський. У нижній – на голубому полі три схрещені стріли, середня вістрям донизу, а дві крайні вістрям угору”. Цей герб взято з давніх судових актів. Витоки цього символу беруть свій початок із середини XVII століття. В писемних свідченнях фризького дворянина Ульріха фон Вердума (дивись 1671 рік), йдеться про одного з предків власників Плоскирова Замойських – Флоріана Шарого. Вердум розповідає, що в одній з битв Шарого було смертельно поранено. Король знайшов його на полі бою, пронизаного наскрізь трьома списами, але ще живого. Коли король висловив пораненому своє співчуття, Шарий відповів, що ці смертельні рани його мучать менше, ніж один із сусідів, котрий спільно з ним володів половиною села, в якому проживав Шарий. У знак пам'яті загиблого героя король викупив згадану половину села у недоброзичливого сусіда й подарував родині Замойських разом із гербом у вигляді трьох схрещених списів, які пізніше, мабуть, трансформувались у стріли. Оскільки Плоскирів чималий період належав Замойським, то й не дивно, що елементи родинного герба знайшли відображення у гербі міста .

В Проскурові діяли 24 підприємства, що виробляли продукції на 88 тис.рублів і мали 131 робітника : ґуральня купчихи Лехт, пивоварний завод А.Вівіциса, медоварний завод А.Епельбома, чотири тютюнові фабрики (дві з них належали купцю Шпильбергу), два цегельних та два черепичних заводи (спільне володіння М.Беренштейна, Я.Маранца, Л.Котляра), два цегельно-черепичних заводи, три дерев'яних млини (крупчастий на Бузькому ставі, простий на 2 постави на Дубовому ставі, на 4 постави на Раковому ставі – всі міська нерухомість), паровий млин купчихи Лехт, фабрика екіпажів Дорожинського, миловарня, дві фабрики сальних свічок, два заводи газованих вод, маслобойня. У місті було 508 ремісників, проводилося 2 ярмарки на рік, працювали 7 лікарів, 2 аптеки, аптечний склад, міська лікарня на 25 ліжок та тюремна лікарня на 7 ліжок, двокласна міська школа.

Став до ладу цукровий завод, який належав купцю С. Маранцу. Це підприємство стало найбільшим в Проскурові – на ньому працювали 470 чоловік.

Відкривається перший в місті театр. Він був приватним і належав Б.Шильману. Споруджується перший в місті паровий млин, власником якого був С.Маранц. Саме від цього млина бере початок нинішній Хмельницький комбінат хлібопродуктів.

Заснована “ Проскуровская городская библиотека в память А.С. Пушкина ” , від якої бере початок нинішня обласна бібліотека ім. Островського. Став до ладу пивоварний завод, який належав дворянинові Леону Кляве (нині – пивзавод АТ “Хмельпиво”).

Відкрито Олексіївське реальне училище, назване на честь спадкоємця престолу Цесаревича Олексія. Відкрито жіночу гімназію Н.Харюзової. В Подільській губернії введено земське управління. У Проскурові створена повітова земська управа, яка перейняла на себе управління місцевим господарством у повіті (зокрема, у сільському господарстві, медицині, освіті та ін.)

Відкритий новий навчальний заклад – 8-ми класне комерційне училище. В місті з'явився перший ілюзіон (тобто кінотеатр) – він розташовувався на вул.Кам'янецькій.

Населення Проскурова становить 35771 чоловік. Серед них було православних – 10677 (29,8%), католиків – 8026 (22,4%), іудеїв – 16971 (47,4%), інших віросповідань – 97 чоловік. За чисельністю населення Проскурів був третім містом у Подільській губернії (після Вінниці та Кам'янця-Подільського). Затверджено статут товариства Подільської залізниці, яке поставило за мету будівництво залізниці Шепетівка – Старокостянтинів – Проскурів - Кам'янець-Подільський. Управління Подільської залізниці відкрито у Проскурові. Почалося прокладання міської телефонної мережі. Право на проведення цих робіт та експлуатацію мережі надано Г.Бройде. Наступного року телефонна мережа Проскурова складала 13 верст і мала 58 абонентів.

На вулицях міста засяяли перші електричні ліхтарі, а через декілька місяців електроосвітлення вперше увійшло в будинки державних установ та міської аристократії. Улаштування та експлуатацію в Проскурові електрики проводив ”Торговий дім Електра” інженера Е.Рабіновича, який побудував електростанцію на 200 кВт, встановив 52 вуличних ліхтарів, підключив до мережі 270 приватних абонентів (число останніх на 1913р.) Стала до ладу повітова земська лікарня (нині в її приміщеннях розташована обласна інфекційна лікарня ).

На Подільській залізниці відкрито рух потягів від Проскурова до Кам'янця-Подільського. 18-19 липня, із початком Першої світової війни, в Подільській губернії оголошений військовий стан. До Проскурова прибуває генерал О.Брусилов – він був призначений командуючим Проскурівської групи військ, яка 28 липня перетворена на 8-му армію Південно-Західного фронту. Штаб 8-ої армії та армійські тилові установи розташувалися в Проскурові, одночасно до міста щоденно прибувають нові військові частини. 4 серпня війська 8-ої армії розпочали просування від Проскурова в напрямку Державного кордону на р. Збруч. Місто стає прифронтовим.

Виконуючи умови Брестського миру в справі військової допомоги Центральній Раді УНР у війні з більшовиками на Україну почали просуватися війська Німеччини та Австро-Угорщини. 20 лютого австрійська армія вступила в Проскурів. Австро-німецькі війська, які підтримували гетьманську Українську Державу, перебували на Поділлі до кінця жовтня 1918 року. В листопад в Україні до влади приходить Директорія, яка повертає догетьманські органи влади УНР.

15 - 16 лютого. Відбувся збройний виступ пробільшовицьки настроєних сил із метою захоплення влади в місті. Силами вірних Директорії військ (Запорізька бригада, 3-й Гайдамацький полк) повстання було придушене, після чого в єврейських кварталах Проскурова почався погром, який ініціював отаман Семесенко. Наслідок кривавих подій – убито 390 чоловіків, 309 жінок, 76 дітей, поранено близько 500 осіб єврейської національності. За іншими даними загиблих було близько тисячі. До міста у зв ' язку з погромом прибув головний отаман С.Петлюра. За його наказом була роззброєна частина Семесенко і віддано розпорядження про створення спеціальної комісії для розслідування погрому. Після поразки українських військ на більшовицькому фронті, в березні державні установи УНР тимчасово переїхали до Проскурова. Тут відбулися державні наради УНР за участю членів Директорі, уряду, представників партій та громадських організацій. Саме в Проскурові пройшло останнє засідання Директорії у повному складі та відбулась зустріч з делегацією ЗОУНР ( Західна область Української Народної Республіки ) на чолі з Є.Петрушевичем . Уряд УНР та Директорія перебували в Проскурові ще двічі (у листопаді 1919 та червені 1920 року).

18 листопада в ході масованого наступу Червоної Армії, кавалерійська бригада Г.Котовського та 135-а стрілецька бригада М.Голубенко після бою з українськими частинами групи генерала-хорунжого А.Загородського заволоділа Проскуровом. На Поділлі та в місті остаточно встановлена радянська влада. В міських казармах (біля переїзду на Дубово) розташувалася 8-а кавалерійська дивізія Червоного козацтва, яка згодом перейменована в 1-у Запорізьку кавалерійську дивізію Червоного козацтва. Дивізія перебувала тут до 1941 р. і була найбільшим військовим підрозділом у Проскурові у довоєнні роки. Дивізією командували В.Примаков, М.Дьомичев, С.Туровський, П.Григор'єв та ін.

У зв'язку з ліквідацією повітів був сформований Проскурівський округ, до складу якого увійшли колишні Проскурівський і Летичівський повіти. Центром округу став Проскурів, замість ліквідованих волостей утворено 16 районів. У жовтні вийшла постанова Подільського губвиконкому про організацію міськради в Проскурові.

Заснована цукеркова (нині кондитерська) фабрика. На колишньому іподромі (передмістя Кавказ) обладнаний перший в місті стадіон.

Організована Проскурівська машинно-тракторна станція (МТС), від якої взяла початок нинішня машинобудівна компанія “АДВІС”. При МТС створена майстерня по ремонту двигунів. В центральній частині міста введено в дію насосну станцію (свердловини були пробурені в заплаві річки Південний Буг) та водогінну 16-ти кілометрову мережу. Відкрито автобусний рух по місту. Єдиний автобус здійснював рейси від залізничного вокзалу до Кам' янецького переїзду (по вул. Шевченко та Кам ' янецькій). Заснована перша в місті установа музейного типу – музей санітарної культури, від якого веде початок нинішній обласний краєзнавчий музей.

Населення Проскурова 33147 чоловік, із них: євреїв – 13922 (42%), українців – 12927 (39%), поляків – 3215 (9,7%), росіян – 2585 (7,8%), інших – 498 чоловік (1,5%). Найбільші з промислових підприємств: цукровий завод із кількістю 45 чоловік штатних і 350 сезонних працівників, механзавод – 130 чоловік, пивоварний завод – 130 чоловік, деревообробна фабрика – 110 чоловік робітників. Ліквідований поділ на округи. Проскурів стає районним центром.

Відкрито польський педагогічний технікум, який діяв до 1935 р. Став до ладу м'ясокомбінат. Із Собору Різдва Богородиці знято дзвони для переплавкі “на потреби індустріалізації”.

На постійне місцеперебування прибула Окрема танкова бригада, яка розташувалася у щойно збудованому військовому містечку поблизу залізничної станції (нині його територія займає Академія прикордонних військ). За рішенням міської ради зруйнований костьол Св. Анни.

22 вересня. Створена Кам'янець-Подільська область із центром у Кам'янець-Подільському. При цьому ліквідовано прикордонні округи, утворено 36 районів, три міста (Кам'янець-Подільський, Проскурів, Шепетівка) отримали статус міст обласного підпорядкування. За вересень-грудень в області за сфабрикованими НКВС справами заарештовано як “ворогів народу” понад 2 тисячі безневинних подолян. Саме з цього часу небувалого розмаху набувають репресії проти всіх верств населення міста. Показовою стала “ чистка ” серед працівників механзаводу ім.Куйбишева, коли в 1937-38 рр. було репресовано близько 120 робітників та інженерно-технічного персоналу (в тому числі й директора). Всього за роки “сталінських репресій” в Проскурові було розстріляно понад 12 тисяч проскурівчан та мешканців Проскурівського округу. Майже всі ці люди були реабілітовані. За рішенням міської ради закрито собор Різдва Богородиці.

20-21 вересня. За рішенням “трійки” НКВС розстріляно 378 подолян за участь у так званій “Польській організації військової”. З них 64 мешканці станції Гречани. В місті діяли: 7 середніх, 2 неповних середніх і 3 початкових школи, школа для глухонімих, робфак, краєзнавчий та санітарно-освітній музеї, театр, кінотеатр, 12 клубів, 14 бібліотек, 3 лікарні, 2 пологових будинки, 3 поліклініки, тубдиспансер, вендиспансер, рентгенстанція. Працювало 15 державних підприємств, із них обласного підпорядкування – 7 (цукеркова та макаронна фабрики, хлібозавод, цегельний завод, вагоремонтна та граверна майстерні, друкарня), республіканського – 6 (дріжпивзавод, деревообробна фабрика, машинобудівний завод, гречнорушка, птахо- і м'ясокомбінати), союзного – 2 (цукрозавод, механзавод). Крім держпідприємств було ще 20 промислових артілей .

Заснований російський драматичний театр. Проте припинив існування пересувний робітничо-колгоспний театр. Відкрито Будинок Червоної Армії (нині Будинок офіцерів).

Відкрито кінотеатр ім.Чкалова – один із найбільших та найсучасніших на той час в Україні (нині – кінотеатр ім.Шевченка). На базі 1-го кінного корпусу Червоного козацтва створюється мотомеханізований корпус. 1-а Запорізька дивізія Червоного козацтва була перейменована в 32-у кавалерійську дивізію.

15 березня. Постанова “Про перенесення обласного центру з Кам'янця-Подільського у Проскурів".

22 червня. Лише о 12 годині дня в місті було повідомлено про початок війни, яка увійшла в історію як Велика Вітчизняна.

23 червня. Почалася загальна мобілізація військовозобов'язаних. У кінці червня у проскурівському Будинку Червоної Армії розташувався командний пункт Південно-Західного фронту під командуванням генерал-полковника М.Кирпоноса.

8 липня. Німецько-фашистські війська окупували Проскурів .

20 серпня. На території колишнього військового містечка Раково окупанти влаштували табір особливого режиму для військовополонених, в якому за роки окупації було знищено близько 65 тисяч чоловік

Липень-серпень. В окупованому місті виникають перші підпільні антифашистські групи: на станції Гречани (очолив Л.Пірковський), на цукрозаводі (Г.Мацьков, А.Янов, М.Алєксєєв) та ін. Серед них одна була молодіжною, яку очолив секретар комсомольської організації школи №3 П.Семенюк. Також у приміських лісах діяла група з колишніх військовослужбовців Червоної Армії на чолі з капітаном О.Поліщуком. До початку вересня в Проскурові було 9 підпільних груп.

У вересні колишній секретар Чернівецького райкому партії М.Храновський об'єднав дев'ять підпільних організацій і груп Проскурова, створивши підпільний комітет, до складу якого увійшли також П.Вітанов, Ф.Назаров, П.Семенюк, І.Селіванов. Підпільники займалися диверсійною діяльністю, розповсюджували листівки, здобували зброю та спорядження для партизанів, виводили з ладу обладнання та паровози, організовували втечу полонених та тих, що відправляли у Німеччину на примусові роботи.

У приміщенні школи №7 (нині станція юних техніків на вул. Проскурівській) відкрито “Вербувальний пункт” для організації відправки проскурівчан на роботи до Німеччини. Всього за роки окупації було вивезено понад 1300 чоловік.

4 березня. Війська 1-го Українського фронту під командуванням Маршала Радянського Союзу Г.Жукова розпочали Проскурівсько-Чернівецьку операцію.

10-11 березня. Війська 1-го Українського фронту вийшли на рубіж Тернопіль-Проскурів. На підступах до Проскурова німецьке командування організувало щільну оборону, відповідаючи на наступ Радянської армії потужними контрударами.

21 березня. Відбивши контрудари ворога, війська 1-го Українського фронту відновили загальний наступ. На цей час німці навколо Проскурова мали велике угруповування, в якому налічувалося близько 500 танків й самохідних гармат, багато артилерії і піхоти.

24 березня. 304-а стрілецька дивізія полковника М.Музикіна оволоділа північно-східною околицею міста – Лезневом, форсувала Південний Буг і о 4 годині зав'язала бій за цукрозавод. В цей же час частини 127-ї стрілецької дивізії полковника І.Говорова атакувала станцію Гречани, а 2-га повітряно-десантна дивізія С.Чорного з боєм увірвалася в південно-західну околицю міста – Ружичну .

25 березня. У ніч з 24 на 25 березня частини 1-го Українського фронту штурмом оволоділи Проскуровом. Під час боїв за місто було знищено 1700 солдат та офіцерів противника, 15 танків, 38 гармат, 1060 автомашин та бронетехніки.

В боях за Проскурів Радянські воїни проявили масовий героїзм: 31 частині та з'єднанню присвоєно почесне найменування “Проскурівських”, а 14 полків й дивізій були нагороджені орденами. Найбільше відзначилися війська генерал-полковника А. Гречка, танкісти генерал-полковника П. Рибалка і льотчики генерал-полковника С. Красовського.

Листопад. У Проскурові відновив роботу обласний музично-драматичний театр ім.Петровського (заснований в 1931р. на Північному Кавказі, в 1934-37рр. перебував у Вінниці, з 1938р. – в Кам'янці-Подільському).

Стала до ладу взуттєва фабрика. Почала працювати швейна фабрика. Педтехнікум, розформований у 1935 р. відновив свою роботу, але вже як педагогічне училище.

В межі міста включено приміські села Гречани і Заріччя. Почав працювати міський аеродром.

Над братською могилою радянських воїнів-визволитилів у Піонерському сквері (по вул.25-го Жовтня – нині Проскурівська) споруджено пам'ятник.

Створено макаронний цех харчокомбінату, від якого бере початок нинішня макаронна фабрика .

Після об'єднання дитячого стаціонарного відділення та дитячої поліклініки заснована міська дитяча лікарня. Перша Радянська лікарня почала функціонувати як обласна .

Почалися роботи по відбудові та розширенню міського водосховища, на берегах якого продовжена розбудова парку культури та відпочинку.

16 січня. Проскурів перейменовано на Хмельницький, а Кам'янець-Подільську область у Хмельницьку.

Відкрита міська лікарня.

Розпочато будівництво заводу трансформаторних підстанцій – підприємства електромашинобудування Всесоюзного значення.

Хмельницьку область за досягнуті успіхи по збільшенню виробництва й заготівлі зерна, цукрових буряків, картоплі, м'яса, молока та інших сільгоспродуктів нагороджено орденом Леніна.

Згідно Всесоюзного перепису населення міста складало 62 тис. мешканців.

Повністю перебудовано стадіон “Динамо” – споруджено трибуни на 10 тис.місць, встановлено щогли електроосвітлення. Футболісти хмельницького “Динамо” отримали статус команди майстрів та стартували в Чемпіонаті СРСР у класі “Б”.

Відкрито музичне училище .

На базі промартілей створені шкіргалантерейна та трикотажна фабрики.

При палаці піонерів засновано дитячий ансамбль танцю “Подолянчик”, який згодом став одним із найкращих дитячих танцювальних колективів України.

Січень. Внесено зміни в адміністративне районування і затверджено по області 16 районів, в т.ч. Хмельницький район із центром у м.Хмельницький.

На базі загальнотехнічного факультету почав працювати технологічний інститут побутового обслуговування.

Став до ладу завод термопластавтоматів.

За даними Всесоюзного перепису населення в місті мешкає 113 тисяч чоловік.

24 грудня. Введено в дію першу тролейбусну лінію, яка пролягла від заводу “Катіон” до залізничного вокзалу й мала довжину 16 км. Регулярний рух почали здійснювати 12 тролейбусів марки “Київ-6”. Того ж року почало діяти тролейбусне управління та депо.

На заводі тракторних агрегатів створені виробничі потужності та розпочато випуск пневмокомпресорів для двигунів. Таким чином, Хмельницький стає провідним центром виробництва та конструювання тракторних компресорів в СРСР.

Відкритий перший в місті універсам. Він знаходився на вул. Фрунзе (нині Кам'янецька). Проведена реконструкція скверу і братньої могили на вул. 25-го Жовтня (нині Проскурівська) – встановлено новий пам'ятник, чашу Вічного Вогню та стелу з меморіальною плитою.

До міста приєднано село Лезнево.

В місті побудовані перші великопанельні житлові будинки. Стали до ладу завод крупнопанельного домобудування та домобудівний комбінат.

Почало працювати підприємство радіомашинобудування – завод “Темп”. Створена обласна бібліотека для юнацтва .

За даними Всесоюзного перепису населення міста на 1 січня – 171,8 тисяч мешканців.

Липень. Естафета Олімпійського вогню Московської Олімпіади пройшла по Подільській землі. Маршрут пролягав через місто Хмельницький, де 8 липня відбулося велике спортивно-театралізоване свято на стадіоні “Поділля”.

До міста приєднані села Ружична та Книжківці.

Народився 200-тисячний мешканець міста.

Завершено спорудження нової будівлі театру на вул.Театральній (тоді вул.Леніна).

На проспекті Миру відкрито монумент Вічної Слави на честь військових частин, партизанів, підпільників, які звільняли область від фашистських загарбників.

Міськвиконком надав дозвіл “Облспоживспілці” на облаштування першого великого речового ринку на Львівському шосе. Протягом наступного десятиліття навколо нього розбудовується цілий ринковий комплекс, який на сьогодні займає площу 18га і включає 24 самостійних речових ринків.

Відкрив двері новий дитячий кінотеатр “Планета” – розташувався він у приміщенні колишнього пожежного депо.

Відбулося ІІІ Республіканське свято народної творчості України. Основні дії та великий заключний концерт пройшли на новозбудованому Співочому полі.

За даними Всесоюзного перепису населення міста на 1 січня становила 236,9 тисяч мешканців.

Відновлено богослужіння в найстарішому православному храмі міста – церкві Різдва Богородиці (був закритий в 1937 році, використовувався як склад, архів).

Завершено будівництво нових павільйонів Центрального продовольчого ринку.

Хмельницька міська Рада постановила відродити стародавній герб Проскурова як герб м. Хмельницького.

Україна стає самостійною державою. Акт проголошення незалежності підтримала більшість хмельничан.

Створена обласна державна студія телебачення (ХТБ).

Електромеханічний технікум отримав назву – політехнічний коледж. Технікум радянської торгівлі став називатися комерційним.

Народився 250-тисячний мешканець міста.

На базі вищого артилерійського командного училища створено Інститут Прикордонних військ України – єдиний в Україні вищий військовий навчальний заклад з підготовки офіцерів-прикордонників. В 1995 році інститут перетворений на Академію Прикордонних військ України, якій з 1999 року надано статус Національної.

Створений приватний вищий навчальний заклад – інститут бізнесу.

Відбулося відкриття філіалу Одеського відкритого університету, на базі якого в 1995 р. було створено Хмельницький інститут регіонального управління та права .

Створений приватний вищий навчальний заклад – інститут конструювання та моделювання швейних виробів – єдиний в Україні приватний навчальний заклад з даною спеціальністю.

Відкритий обласний художній музей.

Розпочав свою діяльність “Народний дім” міського Товариства української мови ім. Шевченка “Просвіта”

Відкрився міський моно-театр”Кут”.

Відкрито музей “ Літературна Хмельниччина ” (самостійний відділ обласного краєзнавчого музею).

На перехресті вул.Кам'янецької та Гагаріна споруджено пам'ятник Б.Хмельницькому.

Хмельницький технологічний інститут отримав статус університету і назву “Технологічний університет Поділля”.

Закладено будівництво військового містечка “Раково-2”.

Відкрито міський музей історії м. Хмельницького. Створено телерадіокомпанію “Контакт”.

Введено в дію електрифікацію залізничної лінії Деражня – Хмельницький. До Хмельницького прибув перший електропоїзд.

Відкрито філію Міжр егі ональної академії управління персоналом (МАУП), н а базі якої у 2003 р. створений Хмельницький інститут МАУП. З 1998 р. хмельницькі ринки займають перше місце в Україні по ринковому збору.

На базі педагогічного коледжу (колишнє педучилище) утворений Хмельницький гуманітарно-педагогічний інститут.

За результатами Всеукраїнського перепису населення міста складало 254 тисячі мешканців.

На вул. Зарічанській відкрито пам'ятник загиблим міліціонерам. На вул. Театральної відкрито пам'ятник подолянам, загиблим в Афганістані та інших локальних війнах. Автори – хмельницькі скульптори, батько та син Микола та Богдан Мазури.

Технологічний університет Поділля отримав статус класичного – відтепер він має назву Хмельницький державний університет (станом на 2002 р. в університеті навчалось 11106 студентів).