Нова влада - російська адміністрація - впроваджує новий адміністративний поділ, проводить ревізію маєтностей, складає описи нових земель, спеціальні плани міст і поселень.

Перший, найдавніший з відомих планів Проскурова, був складений повітовим землеміром Дятловим 8 жовтня 1800 року.

Другий зустрічаємо в роботі подільського губернського землеміра Екстера, який з 1801 по 1806 р. працював над географічним, гідрографічним, топографічним та економічним описом Подільської губернії (рукопис Екстера зберігається в Державній публічній бібліотеці ім.Салтикова-Щедріна в Санкт-Петербурзі).

Таким чином, обидва плани складені майже одночасно, практично вони повинні бути ідентичними.

Плани й справді дуже схожі між собою в головних рисах, але відмінні в окремих деталях. При першому погляді на них виникає враження, що план Екстера зроблений на трохи вищому професійному рівні: він орієнтований по сторонах світу, вказаний масштаб (в англійському дюймі - 200 сажнів); на ньому позначені деякі об'єкти, відсутні на плані Дятло­ва. Але останній дає більш детальну розшифровку позначених об'єктів. Взагалі, як на наш погляд, цілком можливо, що Екстер, працюючи над планом Проскурова, в якійсь мірі скористався доробком свого підлеглого колеги і, як мовиться, взяв його "за основу".

Яку ж інформацію про розташування міста на початку XIX ст.можемо ми отримати з цих джерел? Як співвідноситься те, що зображено на планах, з сьогоденням?

Щоб спробувати відповісти на останнє запитання, потрібно визначити на планах такі об'єкти, місце розташування яких залишилось незмінним до цього часу.

Одним з таких орієнтирів може бути ріка Південний Буг (тоді вона мала назву "Богъ"), хоча і її русло змінилось. В ті часи воно було більш покру­чене, ріка мала невеликий виступ в південному напрямку. На обох пла­нах вона позначена умовною лінією. Зате річка Плоска, що впадає в Буг, на плані Екстера здається величезною (на плані Дятлова її лівий берег не показаний взагалі). Звичайно, нас не повинно дивувати, що тоді рона була значно ширшою, повноводнішою, ніж зараз, і все ж те, що зображено на планах, не дає реального співвідношення ширини річок, пропорції порушені. Причину цього можна зрозуміти: необхідно було показати на планах острів на річці Плоскій. Хоча, власне кажучії, омивали його води не тільки Плоскої, але з півночі - і води Бугу, бо острів був розташований саме в місці злиття цих двох річок. Причому Буг, перегороджений греб­лею трохи далі по течії, розливався тут, утворюючи став, який позначено на плані Дятлова. На ньому вказана також назва острова - Кемпа. Екстер, описуючи Проскурів в своїй роботі, також наводить цю назву, вказуючи на її польське походження.

І ось тут необхідно зазначити суттєву розбіжність між документами, що розглядаються: якщо на плані Дятлова бачимо лише контури острова, то на плані Екстера на ньому позначені будівлі. Скоріш за все, більш точним був Екстер. Дятлов з якоїсь причини не надав план цієї частини міста.

Доцільно ще раз наголосити, що острів показаний на планах серед обширної водної поверхні, утвореної водами Плоскої та Бугу, яка могла бути схожа на озеро. Мабуть, тому фрізький дворянин Ульріх фон Вердум, який відвідав місто у 1675 р. зі свитою польського коронного гетьма­на Яна Собеського, зазначив в своєму щоденнику, що стоїть Плоскирів "...над низиною, серед боліт і широкого озера, яке...тягнеться аж до Бугу". На озері "...є чотирикутний острів, на якому, оточений валами й часто­колами, стоїть місцевий замок".

В середині ж XIX ст. водний простір, що оточував острів, описується вже дещо по-іншому. Ось свідчення історика М.Орловського, автора "Исторического описания уездного города Проскурова Подольской губернии": "...Некогда здесь была крепость... на укрепленном природою со всех сторон острове, который с восточной стороны от города обтекает безымянный ручей..., а с западной стороны р.Плоская с обширными вязкими болота­ми".

Очевидно, Орловський називає безіменним ручаєм те, що на планах початку XIX ст. сприймається як рукав Плоскої. Він також говорить, що для більш зручного сполучення між островом і "материковою" частиною міста була насипана земляна гребля - замість довгого моста, що існував раніше; саме цей міст показаний на планах Дятлова і Екстера. За словами Орловського, греблю спорудили після того, як на острові, на місці старого замку-фортеці, був побудований римо-католицький костьол св.Анни (сталося це у 1801 році).

Вірогідно, що з часом рукав Плоскої, який робив островом частину міста з фортецею, обмілів, звузився, як і основне русло ріки. Зараз ніякого острова тут не існує. Приблизно там, де колись була фортеця, а пізніше - католицький костьол, зруйнований у 1930-х роках, тепер знаходиться будівля першої школи.

Рукав Плоскої був взятий в колектор, а русло його, що перетворилось на звалище сміття та нечистот, засипане у 1950-х роках. Про нього тепер нагадує лише назва одної з вулиць - Плоска, яка проходить саме по лінії колишнього русла ріки.

Що ж до неострівної, найдавнішої частини міста, то на планах вона обмежена широкою смугою (на плані Дятлова смуга заштрихована). Не позначені земляні вали, залишки стародавніх міських укріплень, що зберігались принаймні до останньої чверті XIX століття. Ще з кінця XVI століття, коли Плоскирів отримав статус містечка, тут почав формува­тися торгово-ремісничий центр, який, по суті, зберігався до першої третини ХХ ст. В ньому осіли євреї-ремісники, які тікали на землі Поділля від нищівних релігійних війн, що вирували в Західній Європі.

Польські ж переселенці, які були тут посаджені в кінці XVII ст. поль­ським коронним гетьманом М.Замойським, оселилися на острові, і це їх нащадки відбудували костьол, про який вже згадувалося. Щодо забудови центральної частини міста, то план Дятлова дає більш детальну розшифровку позначених об'єктів. Серед них перш за все треба назвати право­славну церкву.

Вона згоріла ще у 1822 р., але ж саме на її місці пізніше був збудований собор Різдва Пресвятої Богородиці, який знаходиться тут посьогодні. Отже, ця споруда також може правити за своєрідний орієнтир. Якщо так, то місце розташування церкви на плані відповідає сучасній вулиці Вайсера. Хоча в той час ніяких вулиць не існувало, забудова була хаотичною. Церкву оточували дерев'яні та кам'яні лавки. Трохи далі, ближче до Бугу, численні єврейські будиночки. Плани свідчать про те, що на почат­ку XIX ст. місто вже вийшло за межі старовинного центру, або, як його ще називали, "старого містечка" , воно розвивалось перш за все у східному напрямку. На планах позначені міщанські будинки, оточені городами. Вони розташовані приблизно на рівні сучасних вулиць Бузької, Прімакова, Вайсера. Східна околиця міста проходила по лінії вулиці Соборної, а його південною межею практично була поштова дорога на Летичів (її напрямок приблизно відповідає сучасним вулицям Подільській та Проскурівській). Хоча міщанські будинки та городи на плані Дятлова позначені вже и на південь від Летичівської дороги, вздовж поштової дороги на Кам'янець, яка в майбутньому дала напрямок вулиці Кам'янецькій.

Варто згадати про ще один об'єкт, позначений на плані Дятлова. Це "єврейське окопище", тобто кладовище. Воно починалось на місці сучас­ного будинку-салону художніх майстерень, ще ча Кам'янецькій, і про­довжувалось на захід. Таким було розташування міста на початку XIX століття. На жаль, відтоді до нашого часу не збереглося жодної споруди. Всі ті будівлі, які ми вважаємо пам'ятками історії, значно пізнішого походження.

Що ж відомо про населення міста в той час, про його заняття?

За свідченням Екстера, в Проскурові було 487 будинків, з яких лише один кам'яний. Зате крамниць - кам'яних було 7, дерев'яних - 68. Насе­лення становило 2022 мешканці (992 чоловіка і 1030 жінок). Якщо судити навіть по кількості крамниць, то значна його частина займалась торгівлею. Але є й більш детальні відомості: в Проскурові в 1808 міщан, що торгували в крамницях з прикажчиками, було 5; торговців дрібними товарами - 48, і тих, які торгували без крамниць і займались промислами -334 особи.

Екстер також повідомляє, що торги в Проскурові відбувалися щотижня, по п'ятницях та неділях. 14 разів на рік, майже кожного місяця, прова­дились одноденні ярмарки. Їх не було тільки в липні та серпні, в час найбільш напружених сільськогосподарських робіт. В лютому, травні, червні та грудні відбувалося по два ярмарка. Більш повну інформацію про економічний стан Проскурова містить камеральний (тобто податковий - Л.Т.) і топографічний опис Проскурівського повіту, здійснений у 1797 р. З цього джерела ми дізнаємось, що Проскурів перед початком XIX ст. ще не зовсім відповідав своєму новому статусу міста, що, по суті своїй, він залишався ще містечком, мешканці якого займалися в більшості хліборобством. Але були серед них і "майстрові люди", а саме: шевців - 2, ткачів - 8, бондарів - 19, кушнірів - 10, ковалів - 3 і різників - 79.

Камеральний опис повідомляє, що в Проскурові щорічно відбувалось 13 ярмарків, на які приїздили ті, хто займався купецтвом, з містечок Про­скурівського повіту - Чорного Острова, Фельштина, Кузьмина, а також з навколишніх сіл. З 68 дерев'яних крамниць деякі були порожні, а в інших продавалися євреями дрібні товари. Таким чином, якщо співставити ці два джерела (камеральний опис та опис Екстера), можна зробити висно­вок, що за кілька років (з 1797 по 1806) господарське життя в Проскурові дещо пожвавилось: збільшилась кількість щорічних ярмарків з 13 до 14, було побудовано 7 нових кам'яних крамниць.

Обидва вищезгадані джерела свідчать про існування в Проскурові двох млинів (один з них показаний на плані Дятлова - Л.Т.). В камеральному описі сказано: "На реке Буг на двух плотинах... мельниц две, каждая о двух мучных поставах, каждая вымеливает в сутки по 20 корцов" . (Корець - це старовинна міра для зернового хліба та меду). Нарешті, в камеральному описі знаходимо першу згадку про існування в Проскурові промислового підприємства - пивоварного дерев'яного невеликого старо­го заводу, в якому виварювалося пиво з ячмінного солоду.

Після великої пожежі 1822 р., яка майже повністю знищила будівлі Проскурова, в основному, дерев'яні, губернський землемір В.Рудлицький і архітектор Геслер розробили генеральний план забудови Проскуро­ва, який був затверджений імператором Олександром І у 1824 р.

План не орієнтований по сторонах світу, не вказаний масштаб. Тому співвіднести його з сучасним плануванням міста можна також лише при­близно.

Перш за все впадає в око, що план має чіткий поділ на вулиці, квартали, садибні ділянки. (Всього на плані пронумеровані 31 квартал та 403 са­дибні ділянки). Стара частина міста навколо церкви на такі ділянки не розбита. Мабуть, ті, хто складав план, враховували, що її мешканці після пожежі почали будуватися на своїх колишніх садибах, знову ж таки хаотично. Хоча на плані розташування їх будинків має цілком правиль­ний, впорядкований вигляд. Можна сказати, що основними лініями, на­вколо яких планується організація майбутньої забудови міста, є поштові шляхи на Кам'янець та Летичів. План передбачає розширення міської території на схід та особливо на південь; її межа приблизно відповідає сучасним вулицям Свободи та Старобульварній. За планом передбача­лось також створення в Проскурові великої торговельної площі - вона називалась Хлібною. Приблизно на її місці зараз знаходиться кінотеатр Чкалова. За межі міста винесені кладовища. Там, де позначене єврейське кладовище, зараз височить будинок Держстандарту. Римо-католицьке та греко-російське кладовище розташовані поблизу невелкої православної цвинтарної церкви, на місці якої зараз побудований собор Покрови Пре­святої Богородиці, що по вул.Володимирській.

Нова, південна частина Проскурова, почала забудовуватись, за свідченням М.Орловського, з 1830-го року. Щодо розвитку економіки міста в цей час, то відомості досить обмежені.

В другій чверті XIX ст. в Проскурові з'являються заводи мідних виробів, миловарний, свічковий і тютюнова фабрика. Працювало також два це­гельних заводи.

Природно, що разом з розширенням території міста збільшувалося і його населення. Якщо у 1864 р. воно складало 6930 чоловік (що втричі більше, ніж на початку століття), то у 1885 р. в Проскурові мешкало вже 16076 чоловік. Таке стрімке зростання населення (за 20 років - у 2,3 рази) пов'язане з подією, яка мала велике значення для подальшої історії Проскурова, яка надала відчутний поштовх розвитку його економіки, забудови, подальшому зростанню населення та території міста. Мова йде про завершення в 1870 році будівництва залізничної лінії Жмеринка-Проскурів-Волочиськ.

В протоколах Проскурівської міської Думи є згадки про план розширен­ня території міста в напрямку залізничної станції, датований 1871 ро­ком. Цим планом передбачалася прокладка нової вулиці: "... от Цыганской поперечной улицы к вокзалу, по прямому направлению улицы, ведущей от казначейства, до Цыганской поперечной".

Як розуміти цю трохи заплутану фразу? Вірогідно, що "Цыганская поперечная" - це найдавніша назва одної з двох вулиць: або Старобульварної, яка обмежувала місто із сходу за планом 1824 р., або слідуючої за нею (сучасна назва - вул.І. Франка), яка з'явилась пізніше. Казначейство позначене ще на плані 1800 року приблизно на тому місці, де зараз знаходиться підземний перехід на розі Кам'янецької та Подільської. Отже, вулиця, що вела від казначейства до Циганської поперечної, а пізніше була продовжена по прямому напрямку до залізничного вокзалу - це теперішня Проскурівська. Як свідчать документи, відкриття її "вокзаль­ного" відрізку відбулося у 1886 році. Вірогідно, що саме цей відрізок був першою в Проскурові забрукованою вулицею; в документах Проскурівської міської Думи він має назву "шосе". Збереглося клопотання Проскурівського міського голови до Подільського губернатора, в якому йдеться про необхідність забрукувати й вулиці, які ведуть до шосе, "при­лягають" до нього, "...в виду сохранения шоссе от наноса грязи, могущей повредить ему, а также для удобства подъезда к зданиюместного уездного казначейства". Висловлюється прохання використати для цих робіт кошти земства, бо своїх коштів для цього Проскурів не має. (Мабуть, тому благоустрій міської території провадився досить повільно. Так, у 1909 р. вулиці та провулки міста /всього їх було тоді 38/, що мали загальну довжину 15992 сажні, були забруковані лише 8990 сажнів).

Цікаво також зазначили, що в кінці 1880-х років головною вулицею міста ще вважалася Кам'янецька.

На засіданні Проскурівської міської Думи 9 грудня 1886 р. йшла мова про численні порушення громадянами міста обидвох існуючих перспек­тивних планів:"... не раз было обнаружено, что... Высочайше утвержденный в 1824 г. план нарушен во многих случаях... В местности, назначенной по плану 1871 г. под расширение города, много усадебных мест были произвольно застроены лицами, имевшими в арендном подчинении от города в тех местах огороды, но застроены без малейшего соблюдения более менее правильного разделения кварталов на усадьбы, нередко нарушая даже линию улиц, назначенную в проекте 1871 г.

... Условия жизни и торговой деятельности г.Проскурова в течение последних 10-15 лет до того резко изменились, что проектированное распределение местности, назначенное по плану 1871 г. под расширение города, уже не удовлетворяет потребностям города, т.к. между прочих настоит надобность отвести в той местности площадь для торга и т.п.". Таким чином, мова йде про необхідність нового плану розвитку й забу­дови міста, який і був зроблений у 1888 році. Він має таку назву:

"Геометрический специальный план уездного города Проскурова Подольской губернии с указанием на оном красною краскою черты. Высочайше утвержденной в 1824 году, и зеленою краскою проекта расширения города, назначенного городскою Думою февраля 17 дня 1888 г. за N 18". Склав план землемір Подільської Палати державних маєтностей В.Оссцький, копіював Проскурівський міський землемір Лезнович.

За цим планом північною межею міської території, як і раніше, зали­шається ріка Буг. На її лівому березі позначені землі сіл Заріччя та Лезнево. На заході Проскурів межує з володіннями гречанського поміщика Сергія Ніловича Нахімова та землями селян села Гречаної. Південна межа міської території проходить вздовж Дубового ставу, біля якого позначене передмістя Дубово, та по лінії річки Кудрянки. Трохи далі по її течії позначений ще один став - Раковий (тепер від нього залишилася лише заболочена низина). Невдовзі Кудрянка повертає на північ та впадає в Південний Буг. На сучасних планах Хмельницького вона відділяє Раково від Заводського району. Приблизно по її течії і проходила східна границя Проскурова за планом 1888 року. Далі на схід позначені землі Летичівського повіту.

Територію міста поділяє на дві частини смуга землі Південно-Західної залізниці. Розташування центральної частини Проскурова, в основному, відповідає плану 1824 року. Хоча і впадає в око та обставина, що на відрізку вул.Кам'янецької між сучасними вул.Подільською та Котовського будівлі позначені безпосередньо на дорожному полотні. Можливо, це і є результат тих порушень, про які йшлося в протоколі Проскурівської Думи. Квартали, на які поділена центральна частина міста, забудовані не повністю, в них залишилося ще досить багато вільної площі. На схід від території, обмеженої планом 1824 року, прокладено кілька нових вулиць, паралельних Бугу, вони відповідають сучасним вулицям Шев­ченка, Пилипчука, Водопровідній. Продовжена до залізничного вокзалу і далі, до східної межі міста, вул.Подільська.

Тут треба зазначити, що більша частина плану відображує не існуючу на той час забудову, а перспективу майбутньої забудови, основні її тери­торії та напрямки. (Навіть у 1911 році із понад 2000 десятин загальної площі міста було заселено, а отже, и забудовано, лише трохи більше 340 десятин ). Тому цілком природно, що лінії сучасних вулиць міста далеко не повністю відповідають позначеним на плані (наприклад, сьо­годнішні вулиці Водопровідна та Подільська значно коротші, ніж було заплановано). Особливо це стосується південної частини міста за лінією залізниці, яка має назву "Новни план". Така назва збереглася за цією територією посьогодні. На той час вона майже не була забудована. Пря­мокутні квартали на плані вкривають місцевість ідеальною рівною сіткою, яка дуже сильно "деформувалась" під час практичної забудови цієї частини міста. І все ж, наприклад, сучасна вулиця Індустріальна, в основному, відповідає напрямку, запропонованому цим планом. В цілому він, безумовно, став основою розвитку та забудови міста практично до кінця першої половини XX ст. Привертають увагу кілька позначених на Новому плані об'єктів. Перш за все, це казарми 35-го Драгунського Бєлгородського полку (вірніше, не казарми, а лише територія, під них відведена). До нашого часу на цьому місці збереглося кілька старовинних будівель військового відомства, споруджених в кінці XIX ст., в тому числі полкова церква. Знаходяться вони в районі Дубово, між сучасними вули­цями Гастелло та Городовікова.

До цього ж відомства належав і провіант-магазин (тобто військовий продовольчий склад), позначений на плані між Кам'янецькою вулицею та Кам'янецьким шосе. Пороховий погріб винесений подалі від майбутніх жилих кварталів, в яругу, приблизно туди, де зараз знаходиться обласна дитяса лікарня.

Ліворуч від вулиці Кам'янецької позначений прямокутник нового кладовища, розділений на дві частини: православну та католицьку (найдавніше поховання на ньому, що збереглося до нашого часу, датоване 1877 роком). Старі кладовища, по той бік залізниці, на плані позначені як закриті.

Досить велика територія відведена під численні торгові площі. На північ від залізниці така площа передбачена на місці сучасної міської лікарні. Там, де тепер знаходиться обласна філармонія, позначена Кінна площа, ліворуч від неї, в напрямку від кафе "Мрія" до шкіргалантерейної фабри­ки,- довга вузька смуга площі для продажу худоби.

На Новому плані розташування прямокутника з назвою "Велика торг­ова площа" відповідає старому аеродрому. Мала торгова площа позначена праворуч, там, де тепер знаходиться військовий госпіталь по вул. Індустріальній. Нарешті, місце для Базарної площі відведено за те­риторією сучасної інфекційної лікарні, між вулицями Короленка та Раскової.

Міська Дума, плануючії таку кількість торговельних площ в різних районах міста, мабуть, розраховувала не тільки на подальше зростання Проскурова, але й на розвиток торгівлі, економіки взагалі. Для таких сподівань були підстави.

В післяреформений період на Україні створилася ціла мережа пунктів, де у великих розмірах зосереджувалася торгівля хлібом. На Правобережній Україні одним з таких центрів став Проскурів. В кінці XIX - на початку XX ст. із Проскурівської залізничної станції щорічно вивозилося 1344 тис. пудів.

Не дивно, що в місті було досить багато млинів, кількість їх збільшувалася.

У 1884 році місту належали три дерев'яних млина: один - на Бузькому ставі, крупчатний; другий - на Дубовому ставі, простий, на два постави; третій - на Раковому ставі, на 4 постави. У 1892 р. був споруджений паровий вальцовий млин, володарем якого був Соломон Григорович Маранц. (Це прізвище було досить відомим в Проскурові в кінці XIX - на поч.ХХ ст. До сімейства Маранців належали численні проскурівські торгівці та підприємці). У 1909 р. млинів в Проскурові було вже вісім.

Розвивалася і роздрібна торгівля. У 1913 р. в місті працювало 418 мага­зинів.

Відомі прізвища багатьох проскурівських торговців. Так. Х.Б.Грацерштейн торгував бакалійними товарами , його будинок з магазином на Кам'янецькій був знесений в кінці 1980-х років. Теперішній будинок Хмельницького міського військового комісаріату належав торговцю га­лантерейним товаром Ф.Ш.Жидовецькому. В колишньому будинку мануфактурного магазину С.Л.Толпіна зараз розміщується книжко­вий магазин "Сучасник", що на Проскурівській. Два магазина належали Вірі Василівні Журавльовій. В них торгували винами, бакалійними та гастрономічними товарами, а також церковним начинням, іконами, мис­ливським приладдям. Один з цих магазинів знаходився в її власному двоповерховому цегляному будинку, в якому зараз розміщується магазин жіночого одягу та аптека N 2. А в сусідньому одноповерховому будиночку, який займає магазин "Головні убори", торгувала книгами, паперовим та канцелярським приладдям Яніна Вільгельмівна Яцимірська. Склад та магазин залізо-скоб'яних виробів на Кам'янецькій вулиці належав А.І.Горенштейну (цієї будівлі вже не­має). Треба сказати, що більшість цих та інших будинків, що збереглися до нашого часу, були зведені в останні роки XIX - поч. XX ст.. коли відбувався найбільш інтенсивний розвиток економіки. Саме відтоді теперішня Проскурівська (а тоді - Олександрівська). стає центральною вулицею міста, яка найбільш активно забудовувалася приватними, при­бутковими будинками, магазинами, готелями, установами.

Щодо промислових підприємств, то, мабуть, найбільш численними бу­ли невеликі, досить примітивні цегельні та черепичні заводи, на про­дукцію яких в Проскурові був великий попит.

Так, "Сборник сведений о Подольской губернии" за 1884 рік повідомляє, що в Проскурові в цей час існувало 6 заводів "будівельного" профілю: два цегельних завода, два цегельно-черепичних та два черепичних. Жоден з них не зберігся до нашого часу. Відомо тільки, що один з цих заводів знаходився приблизно в районі сучасної шкіргалантерейної фабрики, його територія позначена на плані 1888 р.

У 1899 р. завершилося будівництво ще одного заводу, потужність якого втроє перевищувала випуск цегли на існуючих заводах . Працювало на ньому 155 чоловік . Власником його був купець Ш.Ш.Гальперін. Саме на місці цього підприємства знаходиться зараз Хмельницький цегельний завод, що на Кам'янецькій. Зберігся з того часу одноповерховий адміністративний будинок заводу Гальперіна. Підприємство це виробля­ло не тільки цеглу, але й черепицю, пічні кахлі. Багато проскурівських будинків були оздоблені виробами гальперінського заводу.

Характерною для Поділля галуззю промисловості було гуральництво. Не обминуло воно і Проскурова. За даними 1883 р., в Проскурові була гуральня, що належала купчисі Лехт . За спогадами проскурівських старожилів, на початку XX ст. на місці теперішньої кондитерської фаб­рики був побудований спиртоочисний завод.

На 80-ті роки XIX ст. є згадка про існування в місті медоварного та пивоварного заводів, а також чотирьох тютюнових фабрик. Дві з них, що належали купцю Шпильбергу, у 1883 р. переробили 16 пудів іноземного тютюну, 737 пудів місцевого тютюну та 3100 пудів ма­хорки.

У 1889 р. була заснована ше одна тютюнова фабрика, яка належала Л.Шварцману. Статистичні дані 1909 р. свідчать про існування в Про­скурові лише трьох тютюнових фабрик, отже, не всі ці підприємства працювали однаково успішно.

У 1901 році в Проскурові на Новому плані був побудований новий пивоварний завод, заснований Леоном Генріховичем Кляве. Це підприємство працює посьогодні. Звичайно, на його території (до речі, досить мальовничій) побудовані нові виробничі приміщення, але ж збе­реглися і старовинні корпуси, зовнішній вигляд яких практично не змінився. Збереглося навіть деяке тогочасне обладнання.

До найдавніших промислових підприємств, шо збереглися до нашого часу, належить і Проскурівський цукровий завод.

Його історія починається з Чорно-Острівської цукроварні, яка належа­ла поміщику Пржездецькому. За сезон цукроваріння 1883-84 рр. вона переробила 104139 берковців 49 цукрового буряка та виготовила 82253 пуда цукру.

Пізніше Чорно-Острівську цукроварню придбав С.Г.Маранц. Він де­монтував її обладнання та перевіз його в Проскурів, де побудував цукро­вий завод, який почав діяти у 1891 році. Цей рік вважається датою заснування підприємства, яке було найбільшим в Проскурові; на ньому працювали 470 чоловік:) . Є відомості про те, що у 1906 р. завод належав акціонерному товариству; орендарем його був торговий дім "П.Мозель й сын". У 1911 р. володарем підприємства був Ілля Якович Левінзон, також досить відомий в Проскурові підприємець. Крім цукрового заводу, він володів молочною фермою, орендував у міста пароводяний млин.

І ще одне промислове підприємство Хмельницького веде свою історію з XIX століття: виробниче об'єднання ковальсько-пресового устаткування. Історія ця починається з 1898 р., коли в Проскурові почав діяти чавунно-ливарний завод, що належав Бейрішу Юкелевичу Ашкіназі. Завод виготовляв різноманітне приладдя для обладнання млинів, гуралень, пивоварних та цукрових заводів. Рекламна об'ява підприємства свідчить про те, що завод у 1905 р. був удостоєний золотої медалі на Паризькій виставці.

Відвідувачі магазину "Тканини", що на Проскурівській вулиці, ще й зараз можуть побачити зразки продукції цього підприємства: дві чавунні колони, що підтримують стелю торгового залу, з рельєфним написом: "Проскуров Б.Ашкинази". Цілком можливо, що і деякі металеві деталі зовнішнього оздоблення будинків, які з'явилися в Проскурові на початку XX століття, також виготовлялися на цьому підприємстві.

Такими були найбільш значні підприємства Проскурова. Всього ж в місті у 1909 р. налічувалось 42 заводи та фабрики, на яких працювало 1012 чоловік. (В тому числі 4 миловарних заводи, 2 салотопних, масло­робня, олійниці та ін.). Крім того, існувало 575 ремісничих закладів. Найбільш розповсюдженими промислами були шевський та кравецький. Шевців в Проскурові було зареєстровано 149, кравців - 454.

Досить поширеною була і мережа кредитних установ. На початку XX століття в Проскурові працювало відділення Південно-Російського про­мислового банку (в приміщенні, яке належить зараз обласному художнь­ому музею); агентства Бесарабсько-Таврійського земельного та Київського земельного банків; дві банкірські контори, ощаднопозичкове товариство, позичкова каса, товариство взаємного кредиту. Статут цього останнього товариства був затверджений 22 березня 1904 р. упра­вителем міністерства фінансів, сенатором Коковцовим. Параграф 6-ий Статуту проголошує, що товариство розпочинає свої дії лише після того, як до нього вступить не менш як 50 осіб, і оборотний капітал, що скла­дається з 10% членських внесків, утворить суму не меншу 10 тисяч карбованців. Оскільки статистичні видання того часу підтверджують факт існування товариства, очевидно, що всі ці умови були витримані, і Проскурівське товариство взаємного кредиту успішно діяло.

Населення міста продовжувало зростати стрімкими темпами. Якщо у 1897 р. в Проскурові налічувалося 22915 жителів , то у 1909 р. тут мешкали вже 35771 чоловік. Серед них було православних - 10677 (29,8%). католиків - 8026 (22,4%), іудеїв - 16971 (47,4%), інших віросповідань - 97 чоловік.