Developed by JoomVision.com

OSBB



Курс долара
Історія Хмельницького собору: відродження православ'я.

Розповідь про нього, можливо, треба почати з того, що у 1793 році внаслідок другого поділу Польщі Поділля було приєднане до Російської імперії. На зміну політиці полонізації та окатоличення місцевого насе­лення прийшов процес русифікації та відродження православ'я. З цією метою іменним указом імператриці Катерини II на Поділлі була утворена самостійна єпархія II розряду, що дістала назву "Брацлавська і Подільська" з центром в місті Барі. Очолив єпархію єпископ Іоаникій. Для того, щоб здійснювати більш ефективний нагляд і керівництво у найвіддаленіших кутках просторої єпархії, за наполегливою вимогою єпископа були створені посередницькі центри на місцях, для чого у повітових містах, у свою чергу, були утворені духовні правління. Проскурівське духовне правління, що спочатку знаходилося у Чорноострові, 27 липня 1796 року було переведене в м. Проскурів. Із заснуванням таких правлінь повітові міста перетворювалися у своєрідні центри духовного життя, де виникала необхідність привести до відповідного рівня храми.

Слід зазначити, що на той час римо-католицька церква мала велику кількість прекрасних костьолів, які приваблювали до себе паству. Навпа­ки, занепад православних храмів та убогість духовенства не сприяли зростанню авторитету православ'я серед населення. Тому було видане розпорядження про будівництво соборів в містах приєднаного краю. На той час в Подільській губернії було лише два собори: Іоанно-Предтечинський в Кам'янці-Подільському і архієрейський у м. Барі.

Був складений спеціальний проект, згідно з яким і Проскурівська Різдво-Богородицька церква, невеличка і дерев'яна, мала стати собором. Але у Проскурові тоді було лише 35 дворів православних віруючих. Не краще становище було і в інших містах. Тому побудувати пристойний храм за рахунок місцевих коштів було неможливо. Справу будівництва соборів і утримання духівництва взяв на себе "центр". І ось на "высочайше ассигнованную" суму в 60 тисяч карбованців у Проскурові почалося будівництво собору на місці старої церкви, що згоріла. Чому ці факти цікаві для нас? Тому, що вони пояснюють, по-перше, як в маленькому повітовому містечку, де було лише кілька невеличких кам'яних бу­динків, з'явилася така значна споруда, а, по-друге, стає зрозумілою причина незвичної для наших місць архітектурної форми храму: типова подільська церква - дерев'яна, прямокутна в плані, з виразно окреслени­ми кількома зрубами. Виключне використання дерева було причиною того, що і бані були не круглі, а ребристі. Форма ж збудованого собору свідчить про те, що, певне, не тільки кошти на будівництво, а й проект будівлі був немісцевий. Спорудження собору почалося у 1835 році, а вже 15 травня 1837 року він був освячений. Площу навколо храму оточував цегляний мур довжиною 196 м. Дзвіниця мала 4 великих дзвони. Найбільший з них важив 320 кг. Собор мав значну кількість літератури - більше 100 найменувань. Найдавнішим виданням був Часослов 1729 ро­ку, надрукований у Києві.

Серед церковного начиння була дуже цікава річ: дарохранительниця срібла 875-ї проби, визолочена, вагою біля 1 кг. На її нижній частині був зроблений напис: "Вклад Благовернаго Государя Наследника Цесаревича и Великаго Князя Александра Александровича во Соборный храм города Проскурова в поминовение заупокой души Государя Цесаревича и Вели­каго Князя Николая Александровича 12 апреля 1865 г.". З цією дарохранительницею пов'язана цікава історія. 12 квітня 1865 р. (дата, яка стоїть і на дарохранительниці) Великий Князь Олександр Олександрович, син царя Олександра II, був проголошений наслідником престола, бо помер його старший брат цесаревич Микола Олександрович.

Щоб відзначити цей "урочистий" для країни день, наслідник престола видав розпорядження між іншим "приобщить 6000 рублей к капиталу, собираемому на построение и украшение православных церквей в наших западных губерниях". На ці кошти Міністерство внутрішніх справ замо­вило 33 срібні, визолочені дарохранительниці. 11 з них були направлені в повітові собори Подільської губернії, в тому числі в Летичівський, Ушицький і Проскурівський. Проте були в нашому соборі і речі, безпосе­редньо пов'язані з історією подільського краю і звичаями народу. В церкві знаходився чудодійний, місцевошанований образ Божої Матері - подоби Озерянської ікони. Вже і для тих часів образ цей був старовинним. За переказами, він зберігся під час пожежі старої церкви. Ікона мала срібний вінець, замовлений місцевим справником Григорієм Лисенком. Також на ній були привіски - пластинки срібла різноманітної форми. Це пожертвування богомольців до чудодійної ікони з нагоди зцілення від хвороби. Таких привісок було 8. Найменша з них мала форму квадрату із зображенням дитини. Це жертва по обітниці 1855 року, зроблена рядовим Проскурівської інвалідної команди Зубковим за зцілення його дитини. У місцевих жителів такі привіски мали назву "вотуми" (від польського "wotum", "wotywa", що означало: обітниця, дар). Робили їх частіше з благородних металів, рідше з бронзи і міді, у вигляді рел'єфного зобра­ження тієї частин й тіла, яка була зцілена: голови, ноги, серця тощо. Хоча цей звичай залишився від уніатів і, скажімо, в Росії не побутував, дослідники вважають його архаїчним залишком ранньохристиянських або навіть язичницьких часів.

На жаль, до наших часів у соборі ні чудодійної ікони з вотумами, ні іменної дарохранительниці, ні багатьох інших цікавих і значних для нашої культури речей не збереглося. Про їх подальшу історію нічого невідомо. Лише сама споруда храму, пройшовши через всі історичні по­трясіння, і сьогодні, як і століття тому, вабить до себе золотом бань і вогником лампад, нагадуючи людям про вічне.

 

 

 

 

 
 

(c) Хмельницька міська рада, виконавчий комітет
(c) Офіційний сайт розроблений і супроводжується ХМКП "Хмельницькінфоцентр"
Використання матеріалів дозволяється за умови обов'язкового посилання на джерело  www.khmelnytsky.com

E-mail:

rada@khmelnytsky.com

Поштова адреса:
вул. Гагаріна, 3
м. Хмельницький
29013, Україна
тел./факс: (0382) 76 45 02