armiya

Konkyrs

Пошук по сайту

Забуті сторінки історії: Проскурівська залога в кінці XIX - на початку XX ст.

 

Тоді ж Проскурів починає набувати значення й досить важливого стратегічного пункту в загальній системі захисту південно-західних рубежів Російської імперії; це було зумовлено відносною близькістю міста до державного кордону, його розташуванням на важливому стратегічному напрямку, а також можливістю швидко перекидати до нього війська, боєприпаси та продукти харчування залізничним шляхом. Це, в свою чергу, вимагало присутності в районі Проскурова достатньо великого контингенту збройних сил, що був би здатний вести як оборонні, так і контрнаступальні дії. Ще наприкінці 60-х років XIX ст. на територію Подільської губернії були переведені частини 12-ої піхотної та 12-ої ка­валерійської дивізій Російської Імператорської Армії, які займали міста і села Кам'янецького, Проскурівського, Летичівського та інших повітів; саме вони в майбутньому стали основою для створення постійних залог в містах цієї частини губернії, в тому числі й у Проскурові.

Короткочасно, до весни 1875 року, в Проскурові знаходився штаб 47-го піхотного Українського полку 12-ої піхотної дивізії. Через те, що в само­му місті не було спеціально збудованих казарм і навіть приміщень, здат­них тимчасово замінити їх, більша частина полку розміщувалася на так званих "просторих квартирах", далеко за міською межею, займаючи практично всі села Проскурівського повіту. Поблизу Проскурова кварти­рували лише 1-а стрілецька (села Лісові Гринівці, Ходаківці, Аркадіївці), 2-а стрілецька (села Малиничі, Нижні Вовківці, Росоша, Мацьківці), 3-я стрілецька (села Іванківці, Олешин, Лезнево) та 4-а лінійна (села Ружичанка, Карпівці) роти цього полка. У вересні 1875 року, по закінченні щорічних літніх таборів коло Меджибожу, 47-й піхотний полк вже не повернувся на колишні квартири, а на його місце перейшов 46-й піхотний Дніпровський полк, що розташувався тут таким чином: 1-й батальйон - в Ярмолинцях, 2-й - у Фельштині (зараз с. Гвардійське), 3-й - у Городку, а штаб та три стрілецькі роти - в Проскурові.

Варта уваги історія цієї військової частини. Дніпровський піхотний, другий за старшинством полк 12-ої дивізії, був сформований 6 березня 1775 року. За сторіччя свого існування він брав участь практично у всіх війнах Російської імперії кін. XVIII - 1-ої пол. XIX ст.: у завоюванні Криму, у Другій російсько-турецькій війні 1787-91 рр., польських кампаніях 1792 і 1794 рр., голландській експедиції 1799 р., російсько-прусько-французькій війні 1806-07 рр., австро-французькій 1809 р., заключних битвах російсько-турецької 1806-12 рр., Вітчизняній війні 1812 року і закордон­них походах 1813-14 рр., російсько-турецькій війні 1828-29 рр., угорсь­кому поході 1849 р., Кримській війні 1853-56 рр. За бойові заслуги в цих війнах полк був відзначений кількома колективними нагородами (срібними сурмами, Георгієвськими батальйонними прапорами та інш.), а сотні його солдат та офіцерів стали кавалерами різних російських орденів та медалей. З Україною полк поєднувала не тільки назва, що була дана йому на честь великої та легендарної української ріки, але й те, що в лавах полку служило багато українців (як, наприклад, герої Севастопольської оборони, солдати Нагриченко, Хотлевський, Гурський, Муха, Довбенко, Кульбицький, Гуковський, Кіцура), а сам він неодноразово у міжвоєнні роки квартирував на українських землях - на Волині, Поділлі, Катеринославщині, Чернігівщині та у Криму.

У квітні 1876 року спалахнуло повстання слов'янських народів Балканського півострова проти турецького панування. Російська імперія, зацікавлена в поширенні свого впливу в цьому регіоні Європи, намагалась взяти найактивнішу участь у балканських справах, не виключаючи й військового втручання, тим більше, що більшість населення Росії була згодна з позицією уряду.

1 листопада 1876 року, пізно ввечері, в Проскурів, на ім'я командира 46-го піхотного Дніпровського полку полковника Будде надійшли дві телеграми з повідомленнями про початок мобілізації російської армії. На початок наступного дня в Проскурові зібралися всі роти полку, та почалося при­готування до походу. 8 листопада в полк прибула партія призовних Проскурівського повіту, а трохи пізніше і Кам'янецького. До 14 листопада полк був укомплектований до штату воєнного часу, повністю озброєний, споряджений та обмундирований. Ранком 15 листопада "... полк, в полном составе и готовности, был собран на городскую площадь, где полковым священником совместно с городским духовенством, при значительном стечении городской публики, отслужено напутственное молебствие". Після цього полк рушив до вокзалу, де з 16 до 23 години вантажився у вагони та ешелонами відправлявся на станцію "Корнешти" у Бесарабській губернії - ближче до бойовища майбутньої війни з Туреччи­ною.

Після переводу 12-ої піхотної дивізії до Бесарабії, її місце зайняла 17-та, що була виведена з центральних районів країни. 65-й піхотний Московський полк 17-ої піхотної дивізії розташувався у Проскурівському повіті та залишався тут до весни 1877 року, доки не почались бойові дії на Балканах.

Дніпровський полк, що входив до складу 12-го армійського корпусу Рущукського загону, зазнав значних втрат під час російсько-турецької війни 1877-78 рр. 232 солдата та 5 офіцерів полку поранено, 43 солдата та 2 офіцера вбито. Можливо, серед них були й наші, проскурівські. За мужність виявлену в боях 112 солдатів Дніпровського потку були нагороджені Відзнаками Військового Ордену (тобто, "георгієвськими хреста­ми"), а полк одержав право мати на кашкетах металеві стрічки з написом "За отличие 7, 14 и 30 ноября 1877 г."

Після укладення перемир'я, більшість російських військ одразу ж по­вернулася додому, але деякі частини, в тому числі 12-та піхотна та 12-та кавалерійська дивізії зачишилися у Болгарії до 1879 р. Лише 20 травня 1879 року 46-й піхотний Дніпровський полк, нарешті, повернувся до Проскурова.

Через два роки, 29 квітня 1881 року, Дніпровський полк тимчасово переводиться до Києва (це було викликано заворушеннями у місті, що виникли через політичну кризу в країні), де він знаходився до 3 червня, після чого знову повеонувся до місць постійної дислокації.

Довгий час 46-й піхотний Дніпровський полк залишався єдиною вели­кою військовою частиною проскурівської залоги. Поступово його підрозділи стали переводитись безпосередньо в Проскурів, ближче до полкового штабу. В 1885 році в міських казармах квартирувало вже 6 1/2 рот полка.

В кінці 80-х - на початку 90-х рр. XIX ст на Поділля з Кавказу перево­дяться 2-га зведена козача та 19-та піхотна дивізії, що викликало зміни в складі та чисельності залог подільських міст. Протягом кількох років в проскурівську залогу поступово передаються 35-й драгунський Бєлгородський полк, 12-та гарматна бригада, 19-та кінно-гарматна бата­рея і штаб 12-ої піхотної дивізії.

35-й драгунський Бєлгородський полк, ровесник Дніпровського піхотного, був сформований 16 січня 1775 року під назвою Таганрозького драгунського. Існуючи під різними назвами, він брав участь у багатьох війнах XVIII-ХІХ ст., з яких Вітчизняна війна 1812 р., Кримська 1853-56 та російсько-турецька 1877-78 рр. найбільш варті уваги. Тривалий час шефами цього полку були монархи Австрійської імперії, через це його солдати і офіцери мали на погонах та еполетах вензеля чергового з пред­ставників Габсбурзької династії, а деякі з солдат - ще й австрійські наго­роди.

Гарматні частини проскурівської залоги були молодші, ніж піхотні та кавалерійські, але 1-а батарея 12-ої гарматної бригади, наприклад, брала участь ще у Вітчизняній війні 1812 року, а під час минулої російсько-турецької війни артилеристи діяли не гірше від інших і виявили себе з найкращого боку.

16 вересня 1890 року в Проскурів після закінчення 3-го військового Олександрівського училища приїжджає двадцятирічний підпоручик Олександр Купрін. Після гомінливої Москви повітове місто, де знахо­дився обраний ним 46-й піхотний Дніпровський полк, здалося майбутнь­ому письменнику нестерпно провінційним. Офіцери залоги жили звичай­ним міщанським життям, знаходячи відпочинок від нудотної служби у щоденних вечірках з балачками, горілкою, картами та жінками. Багатьох з них такий спосіб життя влаштовував, але Купріна він гнітив. Олександр бажав вирватися з закуткового армійського середовища, зробивши кар'єру штабного офіцера, та після невдалої спроби восени 1893 року вступити до академії Генерального штабу, він зовсім залишає армію. Згодом юнацькі враження від служби в Проскурові знайдуть своє відображення у повісті Купріна "Поєдинок" (1905 р.), що зробила її автора знаменитим. Саме завдяки "Поєдинку" наш сучасник може уявити собі непривабливу картину життя російських провінційних залог кінця XIX сторіччя. Але заради об'єктивності треба зауважити, що для декого з проскурівських офіцерів місто було домом, де жила його сім'я, друзі. Вони залишались тут після військової служби. Після смерті їх навічно упокоїла подільська земля. До речі, тогочасні військові не були відірвані від цивільного життя міста. Недивлячись на притаманну військовим зневагу до "штатських", вони підтримували дружні стосунки з міською адміністрацією, торгово-промисловою буржуазією, інтелігенцією. Самі городяни розуміли, що присутність такої кількості військ несе Проскуро­ву не тільки клопіт, але й впливає на економічний розвиток міста, дає значний прибуток (продаж будівельних матеріалів, продуктів харчуван­ня, задоволення інших потреб). Деякі офіцери, військові чиновники та священники, навіть викладали у міських учбових закладах, а полкові лікарі працювали у лікарнях Проскурова.

До кінця XIX століття склад проскурівської залоги не зазнав помітних змін, за винятком переводу в Проскурів штабу 12-ої кавалерійської дивізії, що розташувався в приватному будинку. Тепер в місті квартиру­вали: штаб піхотної дивізії і один піхотний полк, штаб кавалерійської дивізії, один кавалерійський полк та кінно-гарматна батарея, управління гарматної бригади та шість польових гарматних батарей.

В кінці 1904 року на Далекому Сході розпочалася війна з Японією. Частини проскурівської залоги, на відміну від 3-ої стрілецької бригади з Жмеринки, не залучалися до участі у бойових діях; та окремі офіцери -добровольці все-таки потрапили до Маньчжурії. Наприклад, підпоручик 46-го піхотного Дніпровського полку Михайло Самарянов, який брав участь у боях під Мукденом взимку 1905 року, був поранений та взятий у полон японцями. Війна закінчилася поразкою російських збройних сил та наростанням політичної кризи у країні. В 1905 році в Подільській губернії, як і скрізь в Російській імперії, почалися економічні страйки фабрично-заводських та залізничних робітників. Пізніше, влітку 1906 року, до загального страйкового руху приєдналися селяни. Для приду­шення селянських виступів у Проскурівському та суміжних повітах часто залучалися військові загони з частин проскурівської залоги (наприклад, 35-го драгунського Бєлгородського полку), що честі, зрозуміло, їм не робило.

У другій половині 1900-х років у складі проскурівської залоги відбуваються нові зміни. 19-а кінно-гарматна батарея була виведена з міста, а її місце зайняли 4-а і 5-а Донські козачі батареї 2-го Донського козачого гарматного дивізіону, що був переданий 12-ій кавалерійській дивізії, 35-й драгунський полк у 1907 році став називатися 12-м улансь­ким.

Будні військових початку XX сторіччя мало відрізнялись від сучасних. В частинах залоги йшло постійне навчання: солдати вивчали статути, освоювали практичні засоби ведення сучасного бою, приймали на озб­роєння нові зразки стрілецької та артилерійської зброї. Влітку, кожного року, проводилися традиційні табірні збори та військові маневри, що проходили в Летичівському повіті поблизу Меджибожа. Звичайно, були різні випадки, надзвичайні події, курйози, що знаходили відображення у полкових наказах. То хтось з солдатів побіг з армії додому, то вкрав продукти з полкової кухні. То черговий унтер-офіцер ледве не спалив казарму, коли йому, добряче підпитому, закортілося чаю. Було й таке: козаки повисмикували кукурудзу на городах місцевих обивателів, на що останні поскаржилися навіть самому подільському губернатору. Скаржи­лися і військові на цивільних: один офіцер ледве не набив власника готелю, коли той відмовився дати йому вільний номер. Молодші офіцери не знали, куди себе притулити, та вешталися по розташуванню частини, а старші, тим часом, гарненько хропли на заняттях своїх рот. Але, коли у 1913 році в Проскурові побував командир 12-го армійського корпусу генерал О. О. Брусілов, відомий своєю прямолінійністю та чесністю, він у звіті відзначав відмінну виучку офіцерів та добре знання солдатами ку­леметних та гарматних підрозділів своєї зброї.

Постріли, що пролунали у Сараєві влітку 1914 року, стали прологом нової війни. Австро-сербський конфлікт розколов Європу на два ворогу­ючих табори. Німеччина, Англія, Франція та Росія оголосили про початок мобілізації збройних сил. За стратегічним планом російського Генераль­ного Штабу в районі Проскурів-Кам'янець-Подільський починає форму­ватися 8-а армія Південно-Західного фронту. 4 серпня 1914 року її части­ни та з'єднання займали такс положення: 7-й армійський корпус (13-та та 34-та піхотні дивізії) - біля Западинець; 12-й армійський корпус (19-та і 65-та піхотні дивізії та бригада 12-ої піхотної дивізії) - поблизу Проскурова; 8-й армійський корпус (14-та та 15-та піхотні дивізії) - біля Шаровки: 3-тя та 4-та стрілецькі бригади - навколо Ярмолинець; 12-та кавалерійська дивізія - біля Війтівців; 2-га зведена козача дивізія - по­близу Городка. Штаб 8-ої армії та армійські тилові установи містилися у Проскурові. 5 серпня 8-а армія починає рухатися у напрямку держав­ного кордону, який перетинає 7-го.

Війна почалась...

Під час першої світової війни склад залоги Проскурова часто змінювався. Тут формувалися нові частини, скупчувалися резерви, розташовувались ти­лові установи - склади, парки, шпиталі. Навіть підрозділи союзницьких військ бували у Проскурові (англійський панцерний дивізіон та фран­цузький авіаційний загін). Інколи лінія фронту небезпечно близько підходила до міста.

З початком Лютневої революції 1917 року закінчилася історія Російської імперії та її армії, яка, щоправда, продовжувала існувати. Україна, яка, нарешті, вийшла з імперської опіки, ще влітку 1917 року почала формувати власні національні збройні сили. Залишки старої армії вже не викликали довіри, а тому почався процес їх демобілізації, який закінчився сам по собі з появою на українській політичній сцені австро-німецьких військ.

Але що цікаво: назви частин старої проскурівської залоги можна знайти і в документах доби громадянської війни на Україні 1917-20 рр. У різний час до складу білогвардійської Добровольчої армії входили дивізіон 12-го уланського Бєлгородського полку, окремий кадровий батальйон 46-го піхотного Дніпровського полку та зведена батарея 12-ої гарматної брига­ди (дві останні частини, до речі, формувалися у Проскурові в грудні 1919 року, коли він був тимчасово зайнятий денікінцями). В складі Ук­раїнського війська часів гетьманату також був Бєлгородський кінний полк, який формувався у 1918 році в Проскурові, в колишніх міських казармах.

Проскурівська залога кін. XIX - поч. XX ст. пішла в історію, але зали­шила по собі пам'ять, матеріальне втілення якої можна і досі бачити на вулицях сучасного Хмельницького. Це - міські казарми, церква 12-го уланського Бєлгородського полку, старий міський цвинтар, де знаходять­ся поховання старшин та чиновників проскурівської залоги. Велика кількість документів, фотографій та речей, пов'язаних з історією про­скурівської залоги, розкидана по приватних та музейних колекціях, розповідаючи про одну із втрачених та забутих сторінок історії нашого міста.

 

 
 

(c) Хмельницька міська рада, виконавчий комітет
(c) Офіційний сайт розроблений і супроводжується ХМКП "Хмельницькінфоцентр"
Використання матеріалів дозволяється за умови обов'язкового посилання на джерело  www.khmelnytsky.com

E-mail:

rada@khmelnytsky.com

Поштова адреса:
вул. Гагаріна, 3
м. Хмельницький
29013, Україна
тел./факс: (0382) 76 45 02